22 жовтня виповнилося б 50 РОКІВ українському поетові, прозаїку, перекладачу, журналісту, публіцисту, громадському діячеві в галузі культури Юрію НОЗІ — випускнику Бориспільського ліцею імені Юрія Головатого.
Вічно пам’ятаємо надзвичайно творчу та активну особистість, невтомного борця за справедливість та правдошукача.
ЖИТТЯ НЕДОПИСАНА КНИГА
СВІТЛІЙ ПАМ’ЯТІ ЮРІЯ НОГИ ТА МАРИНИ БРАЦИЛО ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ
Бориспіль сивочолий у віках,
Наймення маєш – «славне місто»,
Твоя культура у скарбницю світову
Вплітається, мов перли, у намисто.
Осінній смуток. Жовтень, двадцять друге…
На мить плин вічності спиню,
Згадаю, хто творив її потуги,
Цю пару сонячну — Брацило і Ногу.
З Борисполем їх доленька звела,
Тепер навік вони – його душі частинки.
Зібрання молоді і спроби гострого пера,
Жадані перемоги, успіху хвилинки…
Життя не зупинити плин стрімкий,
Марина, Юрій у майбутнє крокували.
Змінити, зруйнувати світ старий
І вийти з мороку йому в душі бажали.
Проте затьмарила надії чорна мла
І так безжально в прірву їх кидала.
Митців не в змозі зрозуміть юрба,
Але гучного слова сила все долала.
Та, зрештою, й не дивно, що митцю
Й юрбі завжди нелегко так порозумітись.
Кому потрібно знати правду цю просту:
З покірним існуванням легше ж бо змиритись?
Волає люто натовп: «Хто посмів
«вождя народів» силу похитнути?»
Хіба людці піднімуться з колін?
В життя нове й не хочуть зазирнути!
Марина й Юрій закликали повсякчас
Не забувати, як історію плекали,
Щоб український давній рід не згас,
Життя за день прийдешній віддавали!
Навколо себе молодь гуртували,
Навчали рідним краєм дорожить,
Творця Чубинського почесно вшанували,
Щоб не вдалось нікому і ніколи нас скорить!
Як мріяли, щоб рідний край, як рай, зацвів,
І небо посміхалось — мирне і безхмарне,
Щоб колосок зіп’явсь до неба і дозрів,
А значить, прожили життя немарно.
На жаль, зіграли роль не до кінця,
Лиш біль відчули й сум важкий від зради.
Скінчилась місія — велика, та сумна.
Душа і плаче, і рида — нема розради.
Сплелись роки, як у вінок святий,
У кожного вінок — та буде різний.
В одних – багатий, пишний, золотий,
А в інших – невиразний, бідний.
І жити треба так, немов цей день останній,
Щоб зроблене в багно не затоптали,
Щоб не здавались марним починання,
Коли хоч і не славили, то щоб не проклинали!
Марина Брацило і Юрій Нога —
Спадкоємці козацького славного роду.
Їхнє життя — це книга не дописана,
Її ж сторінки ми запишемо у пам’яті народу.
Катерина ЖЕСТКОВА, випускниця Бориспільського ліцею імені Юрія Головатого
Comments